СОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА ДИТИНИ

   Новонароджена дитина ще не є особистістю, але вона має можливість нею стати, якщо для цього створюються сприятливі умови, Насамперед, потрібно сформувати у дитини ставлення до себе, до інших та до навколишнього світу. Спочатку формується ставлення до найближчих дорослих, зокрема матері, згодом коло людей, до яких дитина ставиться певним чином, зростає. Хтось їй подобається, хтось не дуже, із кимось вона хоче перебувати поруч, когось ігнорує. У дошкільному віці основним об'єктом усвідомлення своїх ставлень стають однолітки.
    Дитина починає розуміти свої суто психологічні особливості, свою несхожість на інших, формує позитивне ставлення до своєї зовнішності, статі, імені, віку, свого вміння, навичок. Одним із показників виникнення особливості є поява у дитини перших стійких симпатій до однолітків, перші закоханості, стійких симпатій і до іграшок, і до дорослих.
    Якщо взяти до уваги дорослу людину, то вона має високий статус, користується повагою в колективі передусім тому, що вона є носієм групових цінностей, групових норм. Вона знає, що групі подобається, а що - ні, що припустимо, а що забороняється. Вона органічна у цьому колективі, вона - своя. Зі статусною людиною всі хочуть спілкуватись, на її думку всі зважають, вона авторитетна.
    Той, у кого статус, на жаль, не дуже високий, частіше соромиться, виявляє невпевненість, відчуває дискомфорт у спілкуванні. Йому здається, що його не зрозуміють, тому краще й не виявляти свої бажання, не розповідати про себе відверто. Людину з невисоким статусом найчастіше практично не помічають, що дуже важко переживається й може стати поштовхом до несподіваних агресивних дій або подальшої усамітненості.
    Статус - це передусім місце людини у групі, у системі взаємин з іншими людьми. Статус відтворює загальне ставлення, реальні очікування оточуючих. У статусі віддзеркалюється ступінь впливу людини на інших членів групи.
    І саме від дорослих, які перебувають поруч із дитиною, залежить формування особистості та її місце в групі, її статус. Кожна людина прагне до успіху, самоствердження, але не завжди має можливість швидко і легко досягти своєї мети, адже на заваді - почуття власної недосконалості. Тому без перебільшення вагомою та важливою є підтримка та допомога рідних та близьких людей.
   

Поради вихователям щодо формування соціально прийнятної поведінки дітей

    • Вихователі повинні демонструвати бажану поведінку. Це належить робити постійно і за будь-якої нагоди. Коли діти бачать, що вихователь їх поважає, співпрацює з ними, шукає взаємоприйнятних рішень, висловлює емоції за допомогою слів, це сприяє створенню у групі атмосфери дружби та взаємодопомоги, а діти починають наслідувати поведінку вихователя. Добрий приклад - запорука успіху. Потрібно вголос описувати свої думки та дії, щоб діти могли їх наслідувати. • Один із найефективніших прийомів - розпитування. Якщо запитання доступні для розуміння дітей, вони допомагають їм вийти на новий рівень розуміння речей та подій і дають вихователеві змогу здобути інформацію, необхідну для оцінювання потреб дітей.
    • Запропонуйте дітям намалювати себе та своїх друзів, запитайте те, що їм подобається в собі та в друзях (спонукання позитивного ставлення до себе та інших).
    • Сприяйте створенню системи дружньої підтримки, щоб діти іноді могли звертатися по допомогу до товаришів, а не до дорослих.
    • Доручайте дітям різні види робіт у групі (доручення). Якщо діти без потреби звертаються по допомогу, заохочуйте їх виконувати завдання самостійно (пояснення, звернення до попереднього досвіду, схвалення).
    • Залучайте дітей до розробки правил поведінки у групі. Викладайте ці правила у позитивному настрої, наприклад: «Ми турбуємося про нашу групу і матеріали».
    • Під час рольових ігор демонструйте, що відбувається, коли хтось не дотримується правил (повага до інших, до їх прав).
    Заохочуйте співпрацю і взаємодію з однолітками під час ігор.
    • Учіть дітей співчувати й допомагати іншим. Запровадьте у групі посаду «помічника на день». Можна призначити й кількох «помічників» для виконання різних робіт. Одним із завдань можи бути допомога другові, що потребує підтримки і співчуття.
    • Проведіть заняття, що присвячене визначенню схожих і відмінних рис дітей. Намалюйте з дітьми плакат, на якому зображені їхні улюблені страви, кольори, книжки, іграшки тощо.
    • Учіть дітей бути відповідальними. Хваліть їх за правильні вчинки: «Дякую, що ти не забув зачинити двері, тепер ми не замерзнемо».
    • Нагадуйте малятам правила поведінки у групі та їх наслідки. Розігруйте з дітьми проблемні ситуації. Інколи доцільно, щоб роль дитини з поганою поведінкою грав вихователь. Допомагайте дітям знайти можливі розв'язання проблеми до того, як ситуація знову повториться. Наприклад: «Щоб ти міг зробити наступного разу, коли це трапиться? »
   

Поради батькам

• Якомога частіше спостерігайте за поведінкою дитини під час спілкування з іншими дітьми, спільних ігор.
    • Розмовляйте з дитиною про її перебування в дитячому садку, на подвір'ї (із ким гралась? хто є твоїм другом? чому? про що розмовляє з іншими дітьми?). Будьте уважним співрозмовником, разом із дитиною з'ясуйте причини та правильність її поведінки щодо інших дітей.
    • Проводьте бесіди з дитиною про її однолітків із групи, сусідських дітей. Спонукайте, щоб дитина сказала щось позитивне про них, про риси характеру, таланти, вміння, а не про зовнішність.
    • Разом із дитиною намалюйте її друзів, виготовте подарунки для них до дня народження, інших свят.
    • Привчайте дитину бути відповідальною перед іншими, дотримуватись правил поведінки, завжди замислюватись над своїми вчинками та вчинками інших дітей, дорослих, знаходити пра¬вильне розв'язання складної ситуації.
    • Пограйтесь у гру «Добре - погано» (дорослий запитує - дитина відповідає, пояснює свою відповідь), у рольові ігри: «Сім'я», «Дитячий садок», доручайте дитині різні.доручення, стимулюйте їх самостійність.
    • Підтримуйте та підбадьорюйте дитину, радійте за неї, хваліть за хорошу поведінку. Станьте прикладом для наслідування, демонструйте бажану поведінку, пояснюйте свої вчинки.
   

 

Ігрова діяльність як засіб соціалізації дошкільника.

Основи поведінки формуються в дитинстві. В процесі  різних видів діяльності діти ознайомлюються з елементарними нормами поведінки в колективі, набувають навичок спілкування з ровесниками і з дорослими. Спостереження показують, що діти, які не підкоряються вимогам дорослих в звичайні обстановці, сумлінно виконують їх під час гри. Додержуючи правил, вони вчаться стримувати свої емоції, викликані бажанням виграти, засвоюють норми поведінки.

Дітей однаковою мірою приваблюють усі види ігор. В даному розділі мова піде саме про ті ігри, які сприяють соціалізації дитини, вихованню її як особистості, сприяють прищепленню навичок суспільної поведінки, розвитку ініціативи і самостійності тощо.

Структура даних ігор (ігор з правилами) дозволяє опосередковано керувати поведінкою дітей. Гравцеві здається, що він виконує ігрові дії і правила за своїм бажанням, насправді він виконує вказівки організатора, які сформовані у вигляді цікавого завдання або умов гри.

Коли хтось із дітей порушує правило, намагаючись швидше і без зусиль виграти, інші протестують проти цього і в наступних іграх діти виконують вимоги друзів.

Поступово діти привчаються оцінювати свої дії і вчинки. Дитина усвідомлює значення своїх вчинків у процесі активного спілкування з дорослими і друзями під час ігор. Засвоївши критерії вимог до поведінки гравця, діти об’єктивно оцінюють вчинки своїх товаришів і правильно реагують на них.

Важливу роль у справі формування в дитини вміння об’єктивно оцінювати свої дії відіграє колектив. Адже у взаєминах з колективом, іншими дітьми складається особистість дитини.

Соціальні функції рухливих ігор.

Велике значення рухливих ігор полягає в їх соціальних функціях. Саме рухливі ігри вперше вносять в життя дитини суворі вимоги до поведінки власне в тій діяльності, яка їм подобається. Цими вимогами є правила гри, яких треба дотримуватися за будь-яких умов, інакше дитина стає нечесним гравцем, порушником, який заслуговує на покарання. Це є прообразом складного дорослого життя, де потрібно підкорятись правилам, і виконувати вимоги, вміти вигравати і програвати. Дітям дошкільного віку  це вдається не відразу, деякі з них прагнуть лише виграти, диктуючи свою волю, не узгоджуючи свої дії з товаришами по команді. Організатор повинен враховувати всі ці нюанси під час проведення рухливих ігор, здійснювати індивідуальний підхід. Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, чесності, свідомої дисципліни, відповідальності. На вибір рухливих ігор впливають вікові та статеві особливості дітей, їх розвиток і фізична підготовка, кількість дітей і умови проведення гри. Рухливі ігри бувають суцільно ігрові і з поділом на команди. Для першого виду ігор часто потрібен ведучий, роль якого можуть виконувати діти. Це дітям подобається і організатор повинен слідкувати, щоб якомога більше гравців спробували себе в ролі ведучого.

Призначають ведучого різними способами: за призначенням організатора ігор, жеребкуванням, за бажанням гравців і звичайно, за допомогою лічилок. Лічилки використовуються двояко: або визначення ведучого відбувається останнім словом лічилки, або всі по черзі вибувають, аж поки не залишиться один, який і буде ведучим. Процес рахування теж споріднений із грою і подобається дітям, хоча вимагає тривалого часу.

Якщо рухливі ігри командні, то це вимагає поділу дітей на групи організатор має слідкувати, щоб команди були рівносильними та рівномірно розподіляти дітей-лідерів, які часто під час ігор створюють конфліктні ситуації.

Важливим компонентом роботи з рухливими іграми є їх пояснення. Порядок пояснення наступний:

• назва гри та її коротка характеристика;

• ролі гравців і їх вихідне положення;

• хід гри і мета, якої повинні прагнути гравці;

• чим закінчується гра;

• правила, які необхідно сформулювати;

• пояснити окремі складні і незрозумілі етапи гри;

• умовні сигнали і команди для початку і закінчення гри.

Організатор під час гри повинен суворо слідувати за дотриманням правил. Після закінчення гри керівник оголошує її результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість виконання завдань специфіка рухливих ігор полягає в тому, що не зважаючи на їх повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше, оскільки утворюють щоразу нові ситуації. І кожен раз для одного - це успіх, перемога, для іншого невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей.

Дуже важливо вміло дозувати навантаження в грі. Адже надмірна емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій стан. Коли з’являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю дій, блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна різними способами: скоротити тривалість гри, ввести перерви, змінити правила гри тощо.

Закінчувати гру треба своєчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їх перевтоми. Передчасне або раптове закінчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цього, потрібно вкластися в час, відведений для гри.

Постійно розучувати з дітьми рухливі ігри недоцільно, краще удосконалювати рухи і дії у знайомих іграх та модифікувати їх хід. У той же час організатор постійно повинен тримати в полі зору те, як дотримуються гравці правил чесної гри, дружби, як проявляють уміння вигравати та програвати

Набуття суспільного досвіду в сюжетно – рольових іграх.

Процес соціалізації дитини відбувається і в такому виді соціальних ігор, сюжетно-рольові. Назва цих ігор вказує на необхідність двох обов’язкових компонентів – сюжету (тобто місця, дії, колізії) і ролей. Уявне місце, в якому відбувається гра може знаходитись в далекому і недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним, добре відомим гравцям або фантастичним.

Сюжетно-рольові ігри на основі життєвих, літературних, фільмових вражень вільно відтворюють соціальні відносини і матеріальні об’єкти або розгортають фантастичні ситуації, які не мають аналогів у житті. Ця особливість сюжетно-рольових ігор виступає технологією апробації дитиною майбутніх соціальних ролей. Ті психічні стани, які гравці переживають у певному виді ігор, закарбовуються у свідомості і пізніше відіграють провідну роль у процесі самовизначення особистості, пошуку її власної ідентичності. При чітко продуманій організації такі ігри дають для соціалізації дитини значно більше ніж хороше оповідання чи бесіда.

Для того, щоб сюжетно-рольова гра розгорталась, була дійовою і насиченою подіями, необхідно врахувати моменти: попереднє знайомство з об’ктом гри  (якщо це ігри “Бібліотека”, “Школа”, “Магазин”  то бажане попереднє знайомство з установами, їх роботою).

• чим менші діти, тим більш наочною повинна бути гра, тобто потрібні такі атрибути, які допомагають входити в роль: квитки для касира, шаблі для козаків і т.д.

• найкраще коли такі ігри відбуваються у стані емоційного напруження гравців, коли існують конфліктні ситуації в сюжеті, протиборство учасників і необхідність самостійно приймати рішення;

• розподіляючи ролі, необхідно враховувати особливості дітей, даючи одним можливість зміцнити свій авторитет, проявити себе, іншим – зблизитись, потоваришувати, третім – стати більш організованим, розкутим тощо.

• допомогти дитині “увійти” в роль. З цією метою тим, хто збирається імпровізувати пропонують уявити себе в ролі і відповісти на питання (Що цінує в інших? Яких друзів має?)

• вибір сюжету гри повинен відповідати запитам та інтересам дітей, які самі можуть запропонувати такі сюжети, основні ролі і ситуації;

• в сюжеті повинна бути закладена певна ідея, яка б виконувала функції регулятора поведінки;

• виховний ефект сюжетно-рольових ігор все ж досягається не стільки сюжетом, скільки тими взаємовідносинами, які виникають у грі.

Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є уміння вдало зайняти ігрову позицію, яка базується на здатності переходити із реального плану в ігровий відчувати радісний внутрішній стан дитинства. Уміння “скинути з себе все доросле”, викликає довір’я у дітей, стати керівником порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш – в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.

У практиці виховної роботи до сюжетно-рольових ігор належать також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги, виховні та ділові ігри, які моделюють певні виробничі, та комунікативні ситуації для розв’язання їх учасниками.

Ігри-подорожі обов’язково мають певні етапи (“пункти”, “станції”), на яких виконуються завдання трудового, пізнавального, художнього, спортивного характеру. У цих іграх передбачені ігрові ролі. Відбуваються такі ігри найчастіше як змагання між командами.

Психологічні ігри-тренінги мають характер системних вправ з навчання спілкуванню, та пізнанню власних можливостей.

Важливими являються і виховні ігри, які теж мають тренінговий характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, під час якої вони знайомляться з правилами етикету. На основі цих знань і виробляються уміння та навички поведінки.

 

«Батьківські помилки у моральному вихованні дітей»

Консультація для батьків

   Виховати дитину – велике мистецтво. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з нею. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад з них, набуває життєвого досвіду, засвоює правила поведінки.

Сім’я  — школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально-етичного досвіду. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: негативні чи позитивні; які прояви дорослих вона спостерігає:щирість, турботу, ніжність чи буркотливість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглина в майбутній будівлі особистості.

Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість іноді допускаються фізичні покарання, але це неправильно щодо особистості , яка розвивається.

Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу треба звернути на охорону здоров’я дитини та формування правил поведінки.

Вступаючи в життя діти мають засвоїти багато правил, які існують у кожному суспільстві. Це – закони гуманного ставлення до людей, норми поведінки. Низка загальноприйнятих норм зумовлює культуру спілкування людей. Зокрема обов’язковим для дітей є дотримання таких з них:  вітатися при зустрічі; ввічливо звертатися з проханням; дякувати за послугу; не втручатися у розмову дорослих; розмовляти напівголосно, привітним тоном тощо. Ці норми настільки звичні, що може здаватися, що на них і не варто зупинятися. Проте деякі батьки, навчаючи дітей правил поведінки, іноді мають на увазі лише зовнішній бік, а саме – гарні манери. Але ж насамперед, у малят треба виховувати позитивне ставлення до людей і вчити виражати його в привітанні, подяці.

Важлива умова спілкування – уміння уважно ставитися до бажань своїх однолітків і дорослих. Але ж далеко не всі володіють цим умінням. В деяких родинах батьки дбають про задоволення своїх синів і доньок, насамперед, придбати іграшки і ласощі. Тут можна почути: «Петрик хоче такий самий самокат, як у Павлика. Треба завтра купити». Такі маленькі щоденні жертви поступово стають для дітей звичним явищем і сприймаються як норма.

Діти і гадки не мають, що дорослим також хочеться і солодощів і розваг. Намагаючись якнайбільше дати своїм чадам, батьки віднімають у них найдорогоцінніше – чуле. Уважне ставлення до людей, їхніх бажань і потреб. Таким дітям дуже важко у садку, де всі рівні. Вони почуваються скривдженими, ображеними, не отримуючи бажане. Щоб запобігти таким ситуаціям, батьки мають не тільки не приховувати свої бажання, а й висловлювати їх. Добре, коли в сім’ї існує правило: однаково дбати про всіх її членів.

Щоб дім не перетворювався на арену бою, треба вчити дітей рахуватися з можливостями дорослих щодо задоволення своїх бажань, з тим, що батьки не завжди можуть купувати їм ласощі і іграшки, що кошти сім’ї витрачаються ще й на різні потреби: їжу, одяг,навчання. Це допоможе їм спокійно миритися з певними матеріальними обмеженнями.

Малята мають розрізняти стани дорослих, розуміти їх, співчувати і допомагати, якщо потрібно. Навчившись брати до уваги стан близької людини дитина стане уважнішою і до чужих людей – дорослих та однолітків.

Дітей треба вчити узгоджувати свої бажання з конкретними обставинами. Наприклад, Вадикові дуже хочеться подивитися вирішальну зустріч з футболу, але вже час йти спати. Не потрібно кричати. Розв’язати з миром таку досить делікатну ситуацію допомагають ігрові прийоми: «Твій ведмедик хоче спати. А футбол подивимося завтра у повторі».

Треба виховувати у дітей співчуття до хворого, ображеного, скривдженого. Саме це сприяє встановленню в родині певного «ритуалу» висловлення співчуття: пожаліти, надавати допомогу, принести води, подати ліки.

Твердо встановленим у родині має бути правило: допомагати один одному у виконанні побутової роботи, робити послуги як дорослим так і братам, сестрам, охоче виконувати всі прохання близьких. Вихована дитина буде допомагати і виховательці в дитячому садку і товаришам.

Правилом має стати повага до результатів праці всіх членів родини. І це має виражатися у конкретних вчинках. Обов’язково треба підтримувати чистоту в приміщенні, прибраному дорослими. Після гри треба запропонувати дитині самостійно скласти іграшки на свої місця. Охайність дитини стане їй в пригоді не лише в дитячому садку, а й в житті взагалі.

Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Часто кажуть: «Діти – дзеркало батьків» або «Які батьки, такі й діти». Звідси і висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона приймає в першу чергу від батьків».

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими суспільними інтересами, то така сім’я позитивно впливає на виховання дитини.

Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання, але як завоювати його у дитини, знають далеко не всі. Батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність виховувати у дитини повагу до кожного з батьків. На жаль, батьки не завжди володіють культурою спілкування: часто критикують один одного в присутності друзів, родичів, дітей. Але критика одного з батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів. Авторитет батьків повинен триматися на повазі особистості кожного.

Чимало батьків вірять, що схвалювання допомагає дитині набути справжньої впевненості в собі, насправді ж вона нерідко призводить до нервозності, поганої поведінки. Чим більше дитина отримує схвалень, тим частіше намагається проявити справжню натуру. Наші слова повинні передавати чітку позитивну оцінку дитячих вчинків, намірів, їхньої допомоги нам, але в жодному разі не їх особи. Хай діти самі роблять висновки.

Наведенні правила лише частково охоплюють деякі аспекти життя. Комусь може здатися, що правила не мають етичного сенсу і це буде помилкою, оскільки їх значення в моральному вихованні дітей безсумнівне. Дотримання цих правил необхідне для підтримки загального порядку та гарного настрою в сім’ї та дитячому садку. Кінцевим результатом дотримання всіх правил незалежно від їх змісту є виховання в дітей уміння керуватися загальними вимогами, відповідально ставитися до дорученої справи, проявляти взаємну повагу, тобто вміння гарно поводитися серед людей.