ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ ТА ПЕДАГОГАМ. ОБДАРОВАНА ДИТИНА: ЯКА ВОНА?!

У сучасному світі є актуальним всебічний розвиток індивідуальності людини як особистості та найвищої цінності суспільства на основі виявлення її здібностей, обдарованості та талантів.

І саме виявлення обдарованих дітей та подальший розвиток їх здібностей та обдарувань є однією з умов максимального розкриття і розвитку потенціалу кожної особистості, формування молодої людини як суб’єкта соціального та професійного життя, підготовки її до самовдосконалення, самовизначення та самореалізації. Чим раніше починається розвиток здібностей і талантів, тим більше шансів на їх оптимальний розвиток, саме тому так важливо виявити обдарованість дітей на ранньому етапі. Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати як потенціал психологічного розвитку стосовно наступних етапів життєвого шляху особистості, слід враховувати складність самого поняття обдарованості. Давайте розглянемо більш детально: Обдарованість — це системна якість психіки, що розвивається протягом усього життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох видах діяльності в порівнянні з іншими людьми. Обдарована дитина — це дитина, яка вирізняється яскравими, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тій чи іншій сфері діяльності. На сьогодні більшість психологів визнають, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості — це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища. У той же час не можна заперечувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивіда. Та чи інша дитина може виявляти особливу успішність у досить широкому спектрі діяльності. Навіть в одній і тій самій діяльності різні діти можуть виявляти своєрідність своєї обдарованості залежно від її аспектів. Існує багато видів і форм обдарованості, оскільки психічні можливості дитини надзвичайно пластичні на різних етапах вікового розвитку. Обдарованість дитини часто проявляється в успішній діяльності стихійного, самодіяльного характеру. Наприклад, дитина, яка захоплюється технікою, вдома створює свої моделі, але її заняття ніяк не стосуються шкільної діяльності. Інша дитина складає вірші або оповідання, але не хоче демонструвати їх педагогу. Робити висновок про обдарованість дитини слід не лише за її шкільною навчальною діяльністю, а й зважаючи на її позашкільні справи, а також ініційовані нею самою форми діяльності. З другого боку, обдарованість не завжди можна відрізнити від навченості (або ширше — ступеня соціалізації), яка є результатом більш сприятливих умов життя дитини. Зрозуміло, що за рівних внутрішніх можливостей дитина із сім’ї з вищим соціально-економічним статусом матиме вищі досягнення в порівнянні з дитиною, для якої не були створені відповідні умови. Обдарованість конкретної дитини — значною мірою умовна характеристика. Найвидатніші здібності дитини не є прямим і достатнім показником її досягнень у майбутньому. Не можна ігнорувати те, що ознаки обдарованості, виявлені в дитячі роки, навіть за найбільш, здавалося б, сприятливих умов можуть або повільно, або досить швидко зникнути. Давайте ж з Вами розглянемо якими є ознаки обдарованості. Ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, які виявляються в її реальній діяльності й можуть бути оцінені під час спостереження за її діями. Ознаки обдарованості пов’язані з високим рівнем виконання діяльності. Разом з тим про обдарованість дитини слід судити в єдності категорій «хочу» і «можу», адже таким чином можна охопити два аспекти поведінки дитини: інструментальний і мотиваційний. Інструментальний аспект характеризує спосіб діяльності, мотивацій¬ний — ставлення дитини до того чи іншого складника діяльності. Інструментальний аспект поведінки дитини характеризується такими ознаками: 1. Наявність специфічної стратегії діяльності. Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують її якісну продуктивність. Виділяють три рівні успішної діяльності: — швидке засвоєння діяльності, а також висока успішність її виконання; — використання і винаходження нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації; — виникнення нових ідей діяльності за рахунок глибокого опа¬нування предмета, що приводить до нового бачення ситуації й пояс¬нює появу несподіваних, на перший погляд, ідей і рішень. 2. Сформованість індивідуального стилю діяльності, що виражається в схильності «робити все по-своєму» і пов’язана з наявною в обдарованої дитини самодостатньою системою саморегуляції. Індивідуалізація способів діяльності виявляється в елементах унікальності її продукту. 3. Висока структурованість знань, уміння бачити предмет у системі, здатність миттєво виділяти найважливішу деталь серед великої кількості інших предметних відомостей, легко переходити від окремої деталі до узагальнення і розгорнутого контексту її інтерпретації. Іншими словами, своєрідність способів діяльності виявляється в здатності обдарованої дитини бачити в складному просте, а в простому — складне. 4. Особливий тип здатності до навчання. Може виявлятися як у високій швидкості й легкості засвоєння матеріалу, так і в упо¬вільненому темпі, але з подальшою різкою зміною структури знань, уявлень і вмінь. Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини характеризується такими ознаками: 1. Підвищена чутливість до певних сторін предметної діяльності (знаків, звуків, кольорів, технічних пристроїв, рослин і т. і.) або до певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної і т. і .). 2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, зацікавленість яким-небудь предметом, захопленість якоюсь справою. Наявність інтенсивної схильності до певного виду діяльності як наслідок дає вражаючу наполегливість і працьовитість. 3. Висока пізнавальна потреба, готовність із власної ініціативи виходити за межі початкових вимог діяльності. 4. Надання переваги парадоксальній, суперечливій, невизначеній інформації, відторгнення стандартних, типових завдань і готових відповідей. 5. Підвищена критичність до результатів власної діяльності, схильність ставити надзвичайно складні завдання, прагнення до досконалості. Слід зазначити, що поведінка дитини, яку вважають обдарованою, не обов’язково повинна відповідати всім вищезазначеним вимогам. Ознаки обдарованості варіативні й часто суперечливі у своїх проявах, залежні від соціального контексту. Але наявність навіть однієї з цих ознак повинна привернути увагу психологів, педагогів і мотивувати їх на аналіз кожного індивідуального випадку. Обдарованість не може розвиватися з нічого. Вона завжди розвивається на основі діяльності, яка є улюбленою для дитини. Якщо дитина має стійкий інтерес до якоїсь діяльності, це завжди знак, що в неї може бути виявлений той чи інший тип обдарованості.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ'Ї

У вихованні обдарованої дитини надзвичайно важливо дотримуватися певної системи. До основних батьківських стратегій належать:

· стратегія прямого виховного впливу: батьки постійно пропонують дітям, потрібні на їх думку, різноманітні розвиваючі ігри, вправи. Інколи дана стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія проти нав'язування «чужої» діяльності.

· Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці і повністю перекладають усі турботи на плечі інших, а самі знаходяться осторонь.

· Третя стратегія: батьки намагаються підібрати гарний навчальний заклад, який має контролювати розвиток дитини. У сім'ї створюють атмосферу поваги до саморозвитку. Інтереси батьків широкі (читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така виховна стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою.

КРОКИ ДО УСПІХУ

Обдарованість і талант не люблять тиску. Батькам часто потрібно шукати нестандартні підходи до вирішення проблемних питань з підлітком, який надзвичайно гостро переживає невдачі. Розмовляючи з ними повсякчас треба пам'ятати, що він часто перебуває у стресовому стані.

Впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми.

Батьки, здійснюючи контроль над дитячими захопленнями, мають спрямувати свою діяльність на організацію допомоги, збільшення ступеня самостійності, розвитку здатності до ефективного вирішення різного роду проблем, створення умов для утримання позитивного емоційного стану обдарованої дитини, відповідального відношення до власного життя, прагнення до творчої діяльності. Стосунки повинні будуватися на довірі. Допомога не може мати форми наказу, батькам краще не повчати, а формувати стійкість до стресових ситуацій, невизнання, знайомити з навичками саморегуляції.

Усі талановиті діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навиками. Вони показують високий рівень досягнень.

Батьки мають особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями.

Дітям хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних партнерів в спілкуванні і організації життя. Вони протестують проти повчань.

Донесення до батьків основних прийомів і способів розвитку творчих здібностей - головне завдання фахівців. Педагоги, пояснюючи необхідність використання відкритих запитань, творчих дискусій, розкривають перед батьками психологічну сутність творчого процесу, показують важливість віри в інтелектуальні сили дитини. Для маленького генія мають бути створені такі умови, щоб він мав змогу самостійно здійснювати свою неповторну індивідуальну діяльність.

Місія батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку винахідливості, ініціативи, нестандартному підході до навчання. Бажано, щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. Тут має панувати атмосфера творчості, розкутості, націленості на відкриття нового.

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ, ЯКІ БАЖАЮТЬ РОЗВИВАТИ ЗДІБНОСТІ СВОЇХ ДІТЕЙ

1. Нехай дитина повірить, що обмеження в пізнанні відсутні! Підтримуйте бажання розкрити суть явищ навколишнього світу.

2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.

3. Дозвольте дитині гратись, створювати забави, казки. Це буде поштовхом до реалізації дитячої енергії, рухливості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних духовних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих). Дитина, закована ланцюгами проблем, неспроможна думати ні про, що крім образ і відчуття страху.

5. Залишайте дитину на самоті, дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас.

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує за допомоги дорослого, життєвого прикладу, сторонньої підказки